- modified 15.02.23
Трохи теорії
Поезія є спосіб говорити красиво, творити красиві слова, здійнятися у своїй мові над прозою життя. Правда, власне надмірна словотворчість навряд чи добре – поета просто не зрозуміють. Поет вносить у свою мову ритм, образність, риму та інші виразні засоби. Поет записує створене на папері, в більшій чи меншій мірі дотримуючись традиції, правила правопису, грає зі строфікою. В якій мірі? Та в будь-який. Вірш може бути записаний самими буденними словами, не буяти епітетами, не мати римування – і все ж бути віршем, а вигадливе словоплетення – бути їм тільки за формою.
Але для більшості того, що ми називаємо віршами, характерна наявність ритму, що й спонукало мене спробувати привести технічні засоби, що використовуються при створенні поезії, у відповідність з можливостями нашого часу. Колись поезія була виключно усною, потім вірші стали записувати на папері, зараз їх довіряють електронним засобам збереження і передачі людської думки. Й нас вже не дивує, що ці засоби не зовсім пасивні – вони вміють перевіряти правопис... Правда, поетична думка деколи високо ширяє над площиною словників, але й перевірка орфографії не буває зайвою.
Я вирішив додати ще одну можливість – формальну перевірку ритмічності віршів і (з меншою вірогідністю) їх римування. Довіряти цьому електронному помічникові варто в тій же мірі, що і комп'ютерної перевірці орфографії, та все ж таки сподіваюся, що цей технічний засіб полегшить обмін думками з приводу такої ефемерної матерії, як ритмічність.
Теорія віршування рясніє підходами і нюансами. Я взявся реалізувати ту версію, за якою переважна частина віршів, написаних українською мовою, використовує силабо-тонічну (складового-звукову) систему. При цьому поетичний рядок ділиться на стопи (групи складів) рівної довжини. У стопі наголошеним може бути тільки один склад (ікт), сукупність яких і створює віршовий розмір рядка.
Для простоти запису будемо позначати наголошений склад похилою рискою (
В ідеалі наголошені склади в словах повинні стояти в позиції іктів, що формують обраний віршовий розмір. Наприклад, для ямба (
Мінімальне правило, іменоване «забороною переакцентуації», каже, що наголос у складному слові і один з іктів поетичного рядку повинні збігатися. Якщо це виконується, то простір між іктами можна заповнювати чим завгодно – короткими словами (навіть якщо вони створюють спондеї) для ямба і хорея і одно- чи двоскладовими словами для дактиля, амфібрахія й анапеста. До цього ж висновку прийшов і академік Колмогоров, який намагався математизувати цю поетичну проблему. Г.А.Шенгелі рекомендував, щоб у довгих словах і побічні наголоси збігалися з іктами (а якщо побічних наголосів немає, а слово довге, то воно до того ж має розташовуватися в рядку, починаючи з ікту).
Максималісти – наприклад, Світлана Скорик ( http://stihi.pro/178-o-rasprostranyonnyx-oshibkax-v-poyezii.html ), котра дуже ґрунтовно поставилася до класифікації поетичних похибок – вважають, що «при збоях ритму або на службове слово третьорядною важливості, що складається лише з одного складу, падає значущий наголос, або, навпаки, важливе, значуще односкладове або навіть двоскладове слово виявляється ненаголошеним. При цьому часто виникає явище суміжних наголосів – коли наголошеними виявляються два склади поспіль – в кінці попереднього слова і на початку наступного: «Вранці п'є п'яну росу». Якщо у вас у творі трапляються суміжні наголоси, значить, в цьому місці обов'язково присутній збій ритму.»Тобто (у термінах цієї програми) незугарною є поява символів
У пошуках золотої середини я схильний вважати, що для ямба і хорея спондеї допустимі, але в мінімальній кількості. Сподобалося думку Г.А.Шенгелі з приводу хороших відносин дактиля (
З приводу амфібрахію (
Я вважаю також, що односкладові (особливо – службові) слова можуть бути як ненаголошеними, так і наголошеними – якщо тому сприяє логічний наголос у рядку, розділові знаки, цезури та орфоепічні слова, що виникають. У всякому разі, наприкінці поетичного рядка навіть односкладові службові слова наголошені майже завжди – хіба що автор намудрував зі складною римою. Але односкладові іменники розлучаються з наголосом неохоче.
Двоскладові слова в потоці живої мови бувають ненаголошеними рідше, такі випадки потрібно ретельніше "прокатати на язиці". Особисто я схиляюся до позиції С. Скорик, але тут нам протистоїть російський класик – Микола Некрасов, який у своїй поемі "Рыцарь на час" аж 17 разів на 222 рядки замінює стопу анапеста (
Якщо у поетичній рядку сусідами є різні стопи, то такі рядки добре звучать або в сусідстві з аналогічними, або створюючи запланований дисонанс.
Тепер подивимося, які засоби для перевірки ритмічності вірша пропонує ця програма.